У гості до місця Симоненкової юності

Що вам відомо про Біївці, окрім того, що це селище на Полтавщині? А чи знали ви, що тут колись народився й виріс “витязь молодої української поезії” Василь Симоненко?

Так-так, саме звідси він 9 кілометрів пішки ішов до школи, що в сусідньому селі. Саме тут жив із матір’ю та дідусем; саме ця природа надихала поета. Неподалік дому сховалася заросла очеретом річка Удай, завдяки якій, до речі, в далекому 1933-му люди не померли від голоду, оскільки живилися рибою.

Ззовні хатина Симоненка маленька, глиняна, покрита очеретом. Високим доведеться пригнутися –двері тут низькі. Усередині є піч, козацька скриня, жердка, на яку мати вішала одяг, стіл, за яким вчив уроки малий Василько та багато ікон. Між іншим, на столі є книга відгуків. Ось один із записів: «У цій старовинній хаті аура, яку ніколи і ніде не відчуєш, це зв’язок з минулим, це зв’язок з історією , і це пуповина, що прив’язала нас, незалежно від нашого бажання, до рідної землі, до рідного краю. Низький уклін тобі, наш великий поете…».

Екскурсію хатою-музеєм «за дякую» провела нам завідувач хати-музею Ганна Брусілова. До речі, при виїзді з села є альтанка, де можна зупинитись і перекусити.

А дорогою додому, київською трасою, вас зустрічатимуть села з назвами чоловічих імен. Тут і Олександрівка, і Іванівка, й Іванківці, … Чому? Бо тут колись влаштовували криваві розправи з «покозаченими», а потім і з простими мешканцями (так Ярема Вишневецький мстився за свою столицю Лубни).

Іванна Підборська, Project U

comments powered by HyperComments
6 місяців ago