Симоненкові (Ігор Шанковський)

foto8

У четверту річницю смерті

Обірвалось серце на припоні,
впала тінь на молоде чоло.
Ти заснув. На грудь зложив долоні,
вітерцем злетів понад селом.

Ще до вчора темнощі усюди
і важка дорога до кінця —
щире слово ти носив між люди
і черстві запалював серця.

Та й тепер, самотній, ніби Крузо,
йдеш кудись у куряві зірок…
Поклонись його мандрівці, музо,
хмари, не заплутуйтеся в крок.

Злиньте, бурі! Мукою прибою —
хмари розженіть з дороги хоть…
Ой, так дуже крикнуть за тобою
хочеться: Василю, не відходь!

Хай причалять на твоїм окриллю
пам’яті моєї кораблі…
Був у тебе П’ятниця, Василю,
та далеко… на чужій землі.

1967, Гамільтон

comments powered by HyperComments
3 роки ago