Лист до всесвітнього обивателя

obyvatelНе люблю я вас, дурнів приручених,
Ваш єлейний холопський тон.
Часто в грудях моїх намучених
Вибухає сто мегатонн.

Чи ви чуєте, чи не чуєте?
Будьте прокляті ви усі,
Ті, що нині в перинах ночуєте
Й не купались ніколи в росі!

Вас тривога не будить ранками,
В мозок ваш не впивається піт,
Ядовитими диво-фіранками
Ви закрили од себе світ.

Ви премудрі, багато знаєте,
Ви умієте геть усе,
Анекдотами позіхаєте,
Коли вибухом землю трясе.

З почуттями, немовби гирями,
У турботах своїх дурних
Трясетесь над своїми шкірами,
Ніби хтось зазіхає на них.

Не трясіться, умріть з обидою,
Начадивши, як мокрий ґніт,
Що дивився на вас з огидою
Мозолястий і чесний світ.

Та чи вас ужалити докорами,
Скам’янілі, цинічні дуби?
Ми врятуємо всесвіт од сорому,
Од брехні, боягузтва й ганьби.

Жаль зализаних вас і приручених,
З мозком куплених за капрон…
Тому в грудях моїх намучених
Вибухає сто мегатонн!

5-16.01.1962

comments powered by HyperComments
2 роки ago