КНУ провів літературно-музичний вечір «Я воскрес, щоб із вами жити»

«О так, ці непрості студентські роки!…А мені не сиділося. Тягло кудись далеко, в невідоме. Бігав у клуб і безпечно віддирав гопака, до тошноти танцював «яблучко» і різні «польки». Ночами римував і фантазував…»

9 листопада 2017 з нагоди Дня української писемності в Інституті журналістики відбувся літературно-музичний вечір «Я воскрес, щоб із вами жити». Він присвячений пам’яті великого українського поета-шістдесятника Василя Симоненка, який творив у добу незламних і нескорених та сам був одним із них. Декламатори віршів старалися якнайточніше передати дух бунтарства, що замолоду клекотав у серці поета:

«До двадцяти бунтуємо завзято,
Шукаєм правди, клянемо брехню.
І віримо, що нашому огню
Належить всяку нечисть спопеляти»

Додавали родзинки вечору монологи акторів, наприклад Василя, його матері. Це створило живе відчуття того, що Симоненко поруч. Актори напрочуд реалістично відтворили на сцені образи людей, які йшли поряд із Василем протягом усього життя, підтримували його в тяжку хвилину. Особливо запам’ятався стражденний образ матері, а також образ передчуття любові для Симоненка, дарованого юністю. Він примарився поетові й надихнув до написання інтимної лірики («Вона прийшла», «Я і в думці обняти тебе не посмію») – роль марева. Згодом у житті поета з’явилась Люся-малюся. Хоча любов дівчини до Василя згасла, він кохав її безмежно:

«Я люблю тебе просто — отак, без надії,
Без тужливих зітхань і без клятвенних слів.
Навіть в снах я боюсь доторкнутись до тебе,
Захмеліть, одуріти від твого тепла.
Я кохаю тебе. Мені більше не треба,
Адже й так ти мені стільки щастя дала.»

Вечір доповнили поетичні читання. Немає сенсу казати, як студенти зуміли доторкнутися до найглибших струн душі кожного глядача: непорушна тиша в залі під час читання віршів говорила сама за себе.

Наприкінці спеціальний гість з Інституту філології, доктор філологічних наук Михайло Кузьмович Наєнко розповів, що знав Симоненка особисто. Зазначив, що поету нелегко було жити в епоху лицемірства й недолугих канонів тодішньої влади, адже він був борцем, не бажав коритися системі. Втрата талановитого поета – величезна втрата для українського суспільства…

Головний режисер-постановник вечора Катерина Степанівна Серажим зазначає, що все своє життя вона бажала розкривати потенціал здібних студентів: «Прагну виховати зі студентів Людей. Ці вечори – немов життєдайна сила, яка дає змогу жити і творити, досягати нових висот. Завжди, коли ставлю перед собою мету щось зробити і бачу підтримку студентів, їх бажання допомогти, невимовно тішусь. Це ще раз доводить, що наша молодь дійсно талановита»…

Учасники й ініціатори – студенти спеціальності «Видавнича справа та редагування» та відділу кіно – й телемистецтва – усі були об’єднані єдиною метою. Ні, не тільки гарно зіграти на сцені або зробити хороший вечір. Їх місія – пропагандувати українську мову, мистецтво і, звичайно, Інститут журналістики.

Інформаційний Департамент СПУ

comments powered by HyperComments
1 місяць ago