«Його душа світилася зорею»

Під такою промовистою і символічною назвою у Тальнівській районній центральній бібліотеці пройшла літературно-музична година. Вона була присвячена 82-ій річниці від дня народження Василя Симоненка, пише Рідна Земля.
І хоча зараз шкільні канікули, учні залюбки завітали на захід. Бо ж і в саму бібліотеку навідуються дуже часто. Книжку цікаву почитати, скористатися Інтернетом,що дуже важливо для сучасних діток. А тут знайдуть ще й підтримку та доречну пораду бібліотечних працівників. Віднедавна очолила невеличкий колектив районної бібліотеки Оксана Кобко, яка до цього багато літ трудилася у закладі, працювала з молоддю. Тому добре знає і відчуває їхні потреби, запити, інтереси.
Літературно-музична година зацікавила своєю неординарністю, глибоким змістом. Була насичена поезією, відчуттями і переживаннями великого поета, який у свій час побував і в Тальному. Багато літ проживав і працював у Черкасах. Юнаки і дівчата не лише дізналися багато нового про Василя Симоненка, а змогли відчути і пройнятися його творчістю, що зачіпає найтонші струни людської душі.
Василь Симоненко – постать, яка сколихнула суспільну думку України кінця 50-их – початку 60-их ХХ ст. Як спрагла земля вбирає в себе цілющу вологу дощу, так народ взяв у свою національну свідомість його чисту, правдиву поезію. За словами Івана Дзюби, «він став Поетом не тоді, коли написав свої перші вірші, а тоді, коли на повен голос заговорив про найбільші болі свого народу». Симоненко прожив коротке, але яскраве життя і запалив свою неповторну зорю на небосхилі нашої духовності.
Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 року в давньому козацькому селі Біївці, що на Полтавщині. На землі, що живила поетичну уяву хлопця. У рідному селі мама Ганна Федорівна й дід Федір навчили його любити людей і дорогі серцю простори.
Перша друкована поетична проба майбутнього поета, присвячена жінці-матері, з’явилася в районній газеті «Червона Лубенщина», коли він був ще семикласником, інші поезії друкувалися у журналі «Радянська жінка».
Все, що оточувало, що хвилювало з дитинства, все виливалося у поезії. На вразливу душу поета лягли тягарем війна, голод, холод, материні сльози, непосильна тяжка праця.
Літературний талант і організаторські здібності Василя Симоненка створили університетську літературну студію «Січ», яку він і очолював, навчаючись у Київському державному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті журналістики. Закінчивши його у 1957 році, Симоненко приїжджає у Черкаси, що стали колискою його таланту. У Черкасах добре знали цього худорлявого, вдумливого, спостережливого, серйозного юнака. З-поміж інших його вирізняв проникливий, задумливий і добрий погляд. А ще чаруюча Василева посмішка. Він ніби спішив подарувати людям частину свого серця.
У залі панувала особлива таємнича атмосфера. Бібліотекарі разом з учнями, мов перенеслися у минуле, душею і серцем відчуваючи нелегкі думи поета. Линула музика. Декламували його поезії. Звучав у запису і голос Симоненка: «Що я можу сказати про себе». Це було переплетення реальності із духовним світом кожного.
Більшість з дітей уже знали, а хтось довідався вперше, чому на одній із будівель у Тальному розміщена меморіальна дошка пам’яті поета.
1960 рік став для Василя Симоненка роком більш зрілого творчого злету. У країні відбувається переоцінка пріоритетів. Тоді народилися рядки:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніщо не перекреслить мій народ.
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

У цей час Симоненко працював у редакції «Молодь Черкащини», завідував відділом пропаганди, гартував газетярське і поетичне ремесло. Працюючи на журналістській ниві, Василь Симоненко часто виїжджав у відрядження. Побував і на Тальнівщині. Восени 1961 року та восени 1962 року, зокрема був у Тальному, селах Здобутку, Зеленькові. Поїздка в наш край дала поштовх до написання віршів «Піч», «Баба Онися», «Прощання Федора Кравчука, колгоспного конюха, зі своєю старою хатою», новели «Вино з троянд» та оповідання «Кукурікали півні на рушниках».
Особливо вразила всіх присутніх розповідь про Симоненкову сміливу манеру написання про злободенне життя, його влучне поетичне бачення світу.
Це був період творчого піднесення. У 1962 році вийшла його поетична збірка «Тиша і грім». Цього ж року Симоненка прийнято у Спілку письменників України. Він ретельно добирав вірші до другої збірки – «Земне тяжіння», якої за життя поет так і не побачив. У 1965 році вийшла збірка прозових творів «Вино з троянд», у 1966 – «Вірші». Василь Симоненко автор і гумористичних творів, численних нарисів, фейлетонів, рецензій, а також перекладач поезій О. Блока.
У 1962 році у Смілі, на залізничній станції, Симоненка тяжко побили міліціонери. З того часу він почав вести відвертий щоденник – фізичні муки і душевні страждання отруювали останні місяці його життя. Лікарі поставили страшний діагноз: рак нирок.
Відчуваючи наближення смерті, письменник написав лист-заповіт до Спілки письменників України з проханням подбати про долю його сім’ї. Через добу, у ніч з 13 на 14 грудня 1963 року, поетове серце зупинилося.
Поховали Василя Симоненка у Черкасах. На могилі поета у 1968 році встановлено пам’ятник у формі гранітної брили. У Черкасах працює літературно-меморіальний музей, встановлена меморіальна дошка, одну з вулиць названо ім’ям митця, встановлено монумент, поетове ім’я носить Обласна юнацька бібліотека та школа №3, запроваджена обласна літературна премія імені Василя Симоненка.
У 2011 році, напередодні відзначення 20-річчя Незалежності України, меморіальну дошку Василеві Симоненку було встановлено і в Тальному, на якій поруч з портретом напис: «На цьому місці стояв будинок редакції районної газети, в якому журналіст, поет, лауреат Шевченківської премії Василь Симоненко написав свої відомі твори «Піч», «Баба Онися» восени 1961 року. Вдячні тальнівчани». Автор та ініціатор встановлення меморіальної дошки – письменник Андрій Поліщук, скульптор – В. Рейзвих.
Для нас Василь Симоненко назавжди залишиться молодим талановитим поетом, вірним сином України. Нікого не залишать байдужими його слова: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!»
Зоставили вони слід і в юних серцях відвідувачів цієї літературної години. Це можна було побачити по їхніх стривожених поглядах.
Хтось ішов додому, а хтось шукав на полиці книгу Симоненка, хтось розпитував бібліотекарів про інші життєві моменти митця, хтось ділився між собою враженнями. Бо ж і серед цих юнаків та дівчат багато хто пробував висловити почуття поетичним рядком. Тож захід зачепив за живе багатьох. У цьому переконала мене і ще одна зустріч у бібліотеці і знайомство із юною читачкою.
Через кілька днів після літературно-музичного заходу «Його душа світилася зорею» Марія Ломонос, учениця Тальнівського НВК «школа №1-гімназія», знову завітала до бібліотеки. Вона тут часта гостя. Дівчина підійшла до виставки творів поета «Я – України син». Довго перегортала сторінки одного з видань. Зізналася, що й сама пише вірші, і найбільше її вразила манера Симоненка, його відкритість і проникливість у поезії, які, мов заглядають у саму душу.
Марія люб’язно погодилася на щиру розмову, розповіла про себе і свої захоплення. Вона була дуже цікавою співрозмовницею. Зізналася, що літературна година, присвячена Симоненкові, відгукнулася у її серці новими думками та ідеями, роздумами про себе і свої мрії на майбутнє. Але це вже інша історія. Читайте про юну мрійницю у наступному номері нашої газети.

Лариса Горущенко

comments powered by HyperComments
8 місяців ago